Особистість – це цілеспрямована людина з визначеною системою життєвих цінностей та поглядів, обраним життєвим шляхом та унікальним внутрішнім світом. Це людина, що самостійно приймає рішення, бере на себе відповідальність та долає перешкоди на шляху до Цілі. Справжня Особистість, що досягла успіху в житті, завжди готова допомогти іншим стати на цей шлях.
	Усіх свідомих людей цікавить "Як стати успішним, здоровим, щасливим?". Відповіді на ці питання знають ті, хто вже досягли цього! Тому даний проект спрямований на те, щоб зблизити людей, які задають такі питання, і людей, які знають відповідь на них.
	Щоб стати особистістю – спілкуйся з особистістю! Публікації, спілкування, інтерв’ю та інші засоби сайту допоможуть обмінюватися ідеями, отримувати поради та відгуки, об’єднуватися за інтересами.
	Головна ціль проекту «Особистість»: Сформувати суспільство нового зразка, яке б складалося з особистостей – свідомих, активних, цілеспрямованих та відповідальних людей, орієнтованих на систему морально-етичних цінностей.

PER ASPERA AD ASTRA: ЯК ПРОЦВІТАТИ (ментальна формула становлення процвітаючої собистості в ринку)

Не думай о мгновеньях свысока! = Миттєвостей в думках не зневажай! Пропоную читачам уривки з книги: Смоловик А.В. Стратегия и тактика процветания. Айкидо для предпринимателей. — Харьков: ИМП “Рубикон”, 1995. —208 с. /Авторський пер. з рос. мови на укр.

Олександр Нагорний BUSINESS в Україні. Науково-публіцистична трилогія. - Львів, 2005   2.3.   PER ASPERA AD ASTRA: ЯК ПРОЦВІТАТИ   Смоловик  А.В. Стратегия и тактика процветания. Айкидо для предпринимателей. — Харьков: ИМП “Рубикон”, 1995. — 208 с.       ©2005 Александр Нагорный: Перевод с русского языка на украинский   ©2005 Олександр Нагорний: Переклад з російської мови на українську              Хочеш бути процвітаючим підприємцем? Грай!                   “Настав час здійснення бажань. І виявилося, що кожен мусить виконувати свої бажання сам. А хто як дотепер плекає надію на мудрих пришельців, добрих фей, багатих спонсорів та дбайливу владу — нехай животіє й надалі, адже це його вибір. Так шановні! Ви можете звинувачувати кого завгодно за те, що зробив вас безпорадними, нечесно з вами повівся. Ви можете вимагати справедливості — нам приємно вимагати від інших. Але пам’ятайте: життя таке, яким сама людина його творить.          Якщо ви нічого не можете — значить Ви не хочете.          Якщо Ви не вірите в себе — Вас влаштовує власна безпорадність.          Якщо Ви не працюєте над собою — Ви приречені.          Якщо Ви не граєте свою гру — хтось грає Вами”.          “Нас викинуто історією з минулого життя, і маємо прекрасну нагоду будувати нову, з фундамента. Ось у тім-то й проблема! Громадянин, який замірявся стати собі хазяїном, опинився перед болісним вибором: “зашибати грішву” — крутити комбінації, підкрадати, розбійничати чи крокувати до ринку цивілізовано — потерпати від беззаконня, творити казку своїми руками й підставляти власну голову під удари долі… Можна взагалі не докладати зусиль — котитись, як котиться. Нікчемна позиція! Однак саме її обирає більшість тих, котрі самовизначаються”.          “Ви хочете процвітати? Читайте далі! Ви не згідні? Відшукайте в собі джерело незгоди і прикрийте його” “Гра полягає у згортанні ігрового простору до точки-відчуття, влучення в яку свідчить про досягнення гравцем бажаної перемоги. Залишається тільки усвідомити цей стан як цінність. І — до нової гри!” “Ви мусите “впасти” в гру, зануритися в неї до розуміння кожного свого поруху як ігрового”. Інакше Ви у грі не станетесь. Роль рветься з Ваших грудей. “Хочу бути собою! Хочу жити, як мені подобається! Хочу щастя й благополуччя!” Можете додати до списку ще з десять “хотінь”. Роль від цього не зміниться. Ви — “хочунець”, людина, яка має сильний емоційний стрім. Вам потрібен стан. І Ви праві! Чи готові Ви заради цього працювати над собою? Якщо так, Ви — двічі праві! Ви бажаєте вміло будувати своє життя і знаєте, що майстерності слід вчитися. Ось чому вам слід зробитися учнем і вчитися, вчитися. Вчитися жити не наосліп, а усвідомлено. Усвідомлено — значить включити “Я” в кожен порух, відчуття, прагнення, думку. “Я хочу…” “Я відчуваю…” “Я вважаю…” “Я — найвища особистісна цінність. Але яке “Я”? “Я” егоїста — кайдани, служба. “Я” гравця долі — власне порух. Для особистості немає стріму вище аніж змінити себе. І ця цінність існує не у грошовому вимірі, а в уболіванні. Уболівання власної переміни — сенс буття особистості.  Усі інші цілі — ігрові. Не ставтеся до гри, як до чогось легковажного. Немає в житті нічого більш серйозного аніж гра, бо гра і є життя”.  “Вам цікаво бути процвітаючою особистістю? Мені так само надзвичайно цікаво. Ми — підприємці. І тому задіємо усе, що нам під силу задля здійснення наших інтересів. Ми хочемо бути собою, жити своїм життям, грати свої ігри. Ми хочемо створити власне існування щасливим і пристойним, адже ніхто, окрім нас, не створить його таким. А задля цього ми будемо передовсім змінювати себе, а не світ. Так просто! А наразі — грати! Вперед — до процвітання!”   “1. ОСОБИСТІСТЬ МОЖЕ ВСЕ            Особистість — це особливий стан людини. Саме він дозволяє людині виокремити себе з соціуму, бути всемогутнім, творити дива. Адже особистість живе за своїми законами”.          “… Проте особистості хочеться реалізувати себе, незважаючи на те, що її цілі можуть протиречити (напевно протиречать!) інтересам соціуму. Особистість позбавлена поклоніння соціуму, оскільки той потребує особистість набагато більше, аніж вона — його.          Особистісний інтерес полягає не у тому, як ліпше пристосуватися (підпорядкуватися) соціуму, а в тому, як досягнути власної досконалості. Шлях до досконалості пролягає через відкриття й прийняття власних законів”.          “На мою думку, особистісний стан полягає в розщепленні “Я” на “Я-соціумне” (тіло, відчуття, думки, емоції) і “Я-особистісне”, котре керує “Я-соціумним”, будучи невидимим, невідчутним. Особистість бачить себе ніби зовні, у третій особі”.          “У здоровому тілі (“Я-соціумному”) — здоровий дух (“Я-особистісне”). При цьому стан тіла” покращується через спеціальну ігрову “фізкультуру”.          Що практично дає нам уявлення про розщеплення “Я”? По-перше, ми зможемо тепер не сплутати себе зі своєю роллю. Це відкриває велику тактичну свободу, можливість завжди грати свою гру. По-друге, ми не сплутаємо потреби нашого “тіла” з особистісними потребами. Це дозволить не дати втягнути себе в ігри “Я-соціумного” — обслуговувати власні вади, жити чужими інтересами, думати чужими думками, почуватися чужими емоціями. Зрештою, самого лиш розщеплення “Я” тут недостатньо. Аби не користуватися чужим, слід мати усе своє. Особливо коли мова йде про підприємництво, де усе має реальну ціну.          Мати усе своє  — це не примха, а природня умова існування особистості. Те ж саме стосується і всемогутності. Соціум не має наміру обслуговувати особистість. Він нездатен надати їй головне. Це мусить створювати вона сама. Ось чому особистість — це є гармонійна відповідність бажань, можливостей та здібностей. Головне в особистості — гармонія. Ця гармонія досягається удосконаленням власне гри.          Якщо ваша поведінка будуватиметься лише на сприйнятті чи запереченні моїх роздумів, ви на тім і залишитеся. Особистість не може бути тупою Гра — це є рухомий контакт. Тільки лиш особистість, прагнучи вдосконалення стану гри, гармонізує цей контакт, а соціум, намагаючись зберегти досягнуте, чинить спротив гармонізації. Якщо Ви тепер очікуєте від мене практичної поради в підприємництві — Вами рухає Ваш соціум. А якщо у Вас виникло бажання розібратися у собі й удосконалити свою поведінку, своє бачення світу, — Ви перебуваєте, в особистісному стані. “Вправа. Розпочніть з того, що назвіть своє “Я-соціумне” — ВІН (тобто третьою особою) і спостерігайте за ЙОГО поведінкою збоку, не вмішуючись в ситуацію. Коротше кажучи, поставте ЙОГО на “автомат”. Найбільш сприятлива ситуація для поведінки є побут. Ми стільки разів відпрацьовуємо там однакові дії, що “автомат” здатен діяти безпомилково”. “ЙОГО ранок розпочинається з випробувань”. “… Незабаром прокинеться телефон — і дружина вкотре поділиться враженнями про концерт. Потім почуються романси, і їх знову перерве телефон. І так — увесь ранок. А син “врубає” магнітофон — і дім потоне у лютому “металі”. За сніданком ЙОМУ дадуть доручення з приводу прання, прибирання, купівлі, ремонту… Потім ЙОГО спитають, коли нарешті в хаті з’являться гроші. І в НЬОГО знайдеться відповідь. Тоді ЙОМУ запропонують витрати,що перевищують усі мислимі межі. І ВІН промовчить. Звичайний вранішній моціон. Дай Боже втриматися хоча б на цьому рівні! ВІН ще зовсім недосконалий. ЙОГО існування схоже на битву з численними ворогами, котрі завжди виявляються сильнішими, бо воїн слабкіший від побуту. Побут підкоряється лише Гравцеві”. “Не вмикайте емоції, навіть коли соціум на них наполягає (все рівно це будуть чужі емоції). Допоки Ви не навчитеся ЙОГО відпускати, ВИ не зможете НИМ керувати. Запам’ятайте, особистість розпочинається із розщеплення “Я”. Як тільки Ви зможете свобідно розщепляти своє “Я”, у Вас зникнуть проблеми. Тому що ОСОБИСТІСТЬ МОЖЕ ВСЕ”.   2. ІГРИ ДОЛІ            “Щойно дитина з’являється на світ, життя ставить перед нею цілком доросле питання: “Будеш грати?” Той, хто скаже “Так” — залишається, а хто скаже “Ні” — помирає.          Ми усі — гравці, бо взаємодія людини з соціумом — це завжди гра. Грається усе: від материнської любові й віри в Бога до кривавих експериментів над народами, від знайомства з дівчиною до звороту сибірських річок. У віщо не граєте Ви, в те грають з Вами.          Особистісний стан — це є особлива гра, в якій особистість задовільняє свої інтереси, опановує власну свідомість, поведінку й соціальні процеси. У цій грі особистість може задавати свої правила, встановлювати виміри свого ігрового простору й досягає власних цілей: поза такою грою особистості не існує.          Людина грає одразу в декілька ігор, що розрізняються за рівнем і предметом взаємодії. Це є самоосвіті ігри, де особистість займається напрацюванням особистісних якостей; “побутові” ігри, в яких вона набуває вміння успішно розв’язати ситуацію контакту (в сім’ї, на фірмі, на вулиці); “творчі”, коли необхідно виконати свою життєву програму чи відстояти своє “місце під сонцем”.          Сенс гри — є реалізація стану особистості. І як у всілякій грі, тут є ролі, правила поведінки, прийоми, бажання перемогти. Але все тільки всерйоз, оскільки об’єктом гри є власна доля”.          “Ви хочете, щоб усе було так, як хочете Ви. Інакше Вам буде некомфортно. Але ж Ваші партнери зі спілкування воліють те ж саме. І кожен намагається створити затишок в сім’ї, на роботі, в компанії на свій розсуд. Хіба це не є гра? Служка ж бо так само хоче, щоб хазяїн поводив себе так, як зручно служці. Не будив ночами, не бив посуд, не спав у чоботях в постелі, не давав зашийників за розлиту каву. Він спроквола пробує нав’язати хазяїну “правдивий” спосіб життя.          Гра — це реалізація ролі. А Ви часто замислюєтесь, яку роль граєте?          — Хіба я наразі граю? — обурено питає глава сім’ї, коли повчає сина.          Так, шановний! Ви ж не тільки граєте роль Тата-вседержателя, але й нав’язуєте сину роль Хорошого Хлопчика.          Виробничі ігри: “Я — начальник, ти — …”; “Головне — звіт”.          Армійські: “якнайдалі від начальства — щонайближче до кухні”; “Солдат спить — служба йде”.          Вуличні: “Чуєш, ти! Дай закурити!”          “Дівчино! Ви не мене чекаєте?”          Бюрократичні, дипломатичні, любовні, релігійні…          “Соціум нав’язує нам незручні ролі, а ми ніби з помсти руйнуємо норми їхньої поведінки, перетворюючи нав’язану роль в личину для своєї ролі”.          “Підприємець — це часто-густо роль, що нав’язана соціумом. Але ми її обираємо, з самого початку протиставляючи свої правила правилам соціуму. Інше питання: до якої міри протиставляємо? Якщо лиш формально, то Підприємець — це не роль, а личина. Такий Підприємець-від-соціуму багато в чому є протилежністю Підприємцю-особистості”.          “Пам’ятайте, що особистісний стан усвідомлюється тільки через стан своєї гри.          Вам необхідно відчувати свою соціумну роль, щоби мати можливість від неї відмовитися, бо вона призводить Вас як особистість до поразки! Навіть якщо це роль Підприємця.          “Намацати” цю роль доволі просто, оскільки вона — активна, я б сказав навіть агресивна. Але ця агресія — це є рекет стосовно власного особистісного начала. Якщо Ви її собі дозволяєте, то Ви живете згідно із законами нецивілізованого ринку: примітивної кривавої гри, де перемагає неособистість-автомат, недолюдина. Хочете Ви цього чи ні, Ваша мета — зробитися Дуже Успішною Недолюдиною. Ви приводите до цієї мети себе, своїх близьких і дітей (вони так само будуть розплачуватися за цей шлях). Ваш світ, зовнішній і внутрішній, стає недолюдським”.          “… Ви виявите цілу низку вад, глупство та безкультурність. Оце так!          “Невже все це — моє рідне? А я все життя вважав себе привабливим”.          І Ви праві! “Я-соціумне” — це є набір форм поведінки, котрими користається “Я-особистісне”. Але в момент сильного емоційного напруження “Я-соціумне” перемагає, виходячи з підпорядкованості, і відтак ми перетворюємось на убоїще.          Якщо Ви навчитеся розщеплювати своє “Я” — Ви збережете душевну рівновагу в будь-якій екстремальній ситуації. Спробуйте!”   3. ФАХ — ОСОБИСТІСТЬ   Особистість має стати професійним гравцем своєї долі. Чомусь це досить очевидне твердження викликає подив. Зупевне, багатьох бентежить те, що у довідниках посеред десяти тисяч інших професія “особистість” не вказана. З мого погляду, коли фаховість зводиться до предметно-операційної діяльності, в умовах економічних (ринкових) відносин це смердить середньовіччям. В ринку є один фах — “Продавати себе”. “Хто не продає себе, чи то через продукти своєї праці, чи то безпосередньо свою роботу, сам стає річчю, котру продають інші. Вміння грати на скрипці, в’язати светри, відкривати нові планети значно вплинуть на Вашу ціну, залежно від попиту, але не змінять ставлення до Вас, — чи як до продавця, чи як до товару. Визначний товар під назвою “Професор” пропонує журний чоловічок з довгим списком статей та інших заслуг. Не беруть! А ось простуваті широкоплечі легіні зі скловидним від браку інтелекту поглядом йдуть нарозхват. “Охоронці” нині в шанобі. Та й проповідники пішли “на-ура”…  Але спробуйте вийти до прилавка із прищепленим на грудях бейджиком з написом “Особистість”! Принаймі Вас не запримітять. Проте можуть і штурхонути. Зрештою, Ви й самі, напевне, відчуваєте: особистість — не є ринковим товаром. Але вона може з’явитися на ринку як продавець. Проте фаховість особистості геть зовсім іншого роду, аніж фаховість слюсара чи продавця. Це є всього лиш ролі. Особистість — це гравець. І його фаховість пов’язана з ігровою діяльністю.          Що означає ігрова фаховість особистості?          По-перше, здатність розщеплювати своє “Я”, тобто усвідомлювати свою гру. При цьому реалізується стан “Я — тут і зараз”.          По-друге, здатність не виходити за межі своєї ролі, тобто підпорядковувати рух і поведінку законам реалізації ролі, досягати лиш тільки ігрових цілей і самостійно вдосконалювати техніку й стан гри.          По-третє, здатність використовувати чужі ігри як опору для своєї гри.          Таким чином, фах “особистість” існує незважаючи на відсутність в довідниках і не підміняється жодним, оскільки належить до специфічного аспекту життєдіяльності — іграм долі”.          “Напевне, Ви вже відчули деякі переваги розщепленого “Я”? Але до чого саме реалізація себе “тут і зараз”? Хіба ми не прагнемо сягнути чогось приємного і надзвичайного? Хіба не зігрівають нас спогади про світлі миттєвості та минулі успіхи? Все це так, мій допитливий читачу! Але яке відношення до особистісного стану мають мрії та спогади? Хіба, помріявши, Ви перескочили у майбутньє? А після спогадів — опинилися в минулому? Та ні ж бо! Ви лишилися тут, тільки випали зі стану реальності. І програли як особистість, бо допоки Ви втішалися фантазіями, хтось грав вами.          Ні, я не закликаю відкинути мрії і спогади! Але пам’ятайте, що минуле і майбутнє існують лише в сучасному і заради сучасності. До того, що було, й до того, що буде, вони не мають практичного стосунку”.          “Не відмовляйтеся в природніх прагненнях, навіть якщо вони недосконалі й вам не подобаються! Набувайте такий природній стан, за якого цих устремлінь немає. Насильницьке обмеження бажань для особистості — неприроднє!          Ми підійшли до другого питання фаховості особистості — здатності не виходити за межі ролі, яку вона грає. Немає нічого складнішого, аніж залишатися вірним своїй ролі. Змінюючи ролі, ми втрачаємо особистісний стан.          Ось чому ми зраджуємо себе постійно. На роботі, в сім’ї, в коханні. У нас напрацьована ціла культура самозради, зі своєю “мудрою” філософією, традиціями й ритуалами, скерованими на пригноблення особистісного. Ось чому ми так легковажно й дивимось на свою непослідовність”.          “Процвітаючий Підприємець — універсальна особистісна роль, і найприродніша (на відміну від ролі Мандрівника, Відлюдька, Гуру) для нашого способу життя.  Саме тому я вам і пропоную її грати. Але саме завдяки природності її так легко зрадити. Вигідна пропозиція. Прикра випадковість. Гострий домашній конфлікт. І де він, Процвітаючий Підприємець? Життя б’є по найболючіших точках. Без особливої злості й підступності. Просто Вас умовляють бути несамодостатнім у своїй грі.          Використовувати чужі ігри для розгортання своєї — дуже цікаво. Вас підманили, вам відмовили, про Вас розпускають плітки, Ваше ім’я використали з недобрими намірами, кінець-кінцем, Вам просто не дають зосередитись. Але вони не припускають, що Ви можете грати. Ви здатні використати енергію агресії соціуму для досягнення своїх цілей. І тому Ви щиро радієте, що Вас б’ють. Грабіжник вимагає у Вас гаманець, і Ви безкінечно вдячні йому за те, що, запримітивши щербину у вашому  обрисі, він не забарився повідомити вам про це таким стовідсотково чесним способом, адже у випадку нечесності він ризикує своєю щелепою або ребрами. Вам полишається тільки подолати щербину”.          “Недосконалість свого стану можна подолати лише досконалою грою своєї ролі”.   4. ЦЕ ЗВИЧАЙНЕ ПІДПРИЄМНИЦЬКЕ ЩАСТЯ   “Дозвольте собі бути щасливими! Інакше, для чого наші “пихтіння” з приводу Процвітаючого Підприємця?” “Деякі змирилися з нещастям і сутужно скніють, виправдовуючи свою пасивність об’єктивними обставинами. Інші вперто добиваються “настання понеділка”. “Ось щойно розкручусь… щойно зароблю… щойно переїду…”. Проте неможливо “стати”, можливо “бути”! Минають місяці, прибувають та відбувають гроші, стається жаданий переїзд, а щастя — все ще десь за горизонтом. “Ось тільки-но… — так відразу…”   Є люди, які сповідують принцип “Задовільняйся малим!” Але чому — “малим”? Чому я мушу прожити своє єдине життя “Сіреньким зайчиком”, радіючи животінню й сором’язливо втинаючи у “функціональні” мештики драні шкарпетки? Людині для життя потрібен цілий світ, а не халабуда. Третя категорія добровільних нещасливців сповідує: “Бери від життя все!” Можна подумати, що життя — це тареля з делікатесами посеред столу. І той, в кого руки довші, побільше хоробрості й нахабства, має шанс хапонути жирніший шмат. Але ж з життя, як із шухляди, можна взяти лише те, що сам туди вклав, оскільки людина вкладає тільки себе. І ліпше — до того, як береш. Інакше розплата може застукати зненацька. Відмова від щастя супочиває на трьох “китах”: на безвідповідальності, невір’ї в себе та безкультур’ї. Той, хто сповідує власну недосконалість, прагне змінити світ, аби самому зберегтися у власній неповноцінності. Він старається жити за принципом “Жодного щасливого поряд!” З ініціативи нещасливців створено систему всезагального страждання, котра оснащена каральними органами для тих, які  претендують на особисте щастя… Однак людей природньо приваблюють щасливі. Їм потрібні не геніальні ідеї всесвітньої комуни, а світ душевного благополуччя. Раби — слабовольні, бездарні… З такою компанією ліпше не водитися! Ну, а самі? Ви либонь так само можете бути щасливими! ВАША СИЛА — ВІРА В СЕБЕ. ВАША СВОБОДА — ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВЛАСНИЙ РОЗВИТОК. ВАШІ ЗДІБНОСТІ — КУЛЬТУРА САМОТВОРЕННЯ. Треба жити, рухатися, а не займатися теоріями. Не пробуйте препарувати щастя! Всмоктуйте його цілком. Чистими емоціями без остраху, без сумнівів! Ви не можете? Не розумієте? Вас тримають внутрішні затиски? Ви погрузнули в чужих іграх… невірно себе поводите… неправильно харчуєтесь… мало займаєтеся здоров’ям, розвитком своїх здібностей? Ви не прагнете заглянути в глибини свого всесвіту? Ви не бажаєте грати у Процвітаючого Підприємця? І взагалі хочете грати… Це Ваше право. Але чому Ви відмовляєтеся від свого щастя? Невже для вас є щось цінніше і бажаніше? Моє до Вас звернення цілком позбавлене кокетства. Я розглядаю дозвіл щастя як знищення перепон між природнім устремлінням і нормою поведінки. Зазвичай людина перепони не знищує, а з ними змиряється: “Так і повинно бути”. Кому “повинно”? Якщо смирення не стається, людина пробує не зауважити перешкоди, переконуючи себе, що саме те, що вона робить, і є здійснення її бажання, тобто фактично себе обманює. Для особистості принизливий підробний захват: “Ах, який я щасливий! Сам собі заздрю!”  З іншого боку, щастя силою не візьмеш. “Я стану щасливим, чого б це мені не коштувало!” Щастя загалом не добиваються, як силкуються переконати нас ідеологи боротьби за “світле завтра”, але воно й не набувається як нагорода за праведну поведінку. Щастя — це живий підсумок реалізації особистісного стану, коли внутрішні й зовнішні порухи зливаються. При цьому відбувається… смерть особистісного стану (тобто зникає розщепленість “Я”). Але власне момент злиття — є задоволення інтересу, досягнення вищої точки комфорту та емоційного переживання. І вища воля особистості — свобідний вибір життя чи смерті (у бажаній формі й у зручну мить). Це звучить парадоксально, але щастя особистості означає свобідну реалізацію права на смерть (особистісного стану, звісно. Я, Боже сохрани, не обмірковую питання знищення фізичного тіла! Зрештою, для особистості це питання звучить інакше). ХТО НЕ В СТАНІ ПРОЙТИ ЧЕРЕЗ СМЕРТЬ, ТОЙ ПОМИРАЄ НАЗАВЖДИ! Процвітаючий Підприємець вільний вбити своє діло в будь-який момент. Ось чому він розлучається з ділом без туги. Стан досягнуто — інструмент вже не потрібен: “Мавр зробив свою справу”. Як Ви ставитесь до гри у свою смерть? Дайте конкретну відповідь, без хвальби… Більшість людей спіткаються на цьому запитанні. Особистість як справжній гравець позбавлена інстинкту самозбереження. Уявити й відчути таке неособистість нездатна. — Що ж я маю вдіяти, аби відчути? — спитає неособистість. Нічого. Не грайте в особистісні ігри; без розщепленого “Я” там робити нічого”. “Але можна взагалі не прагнути жодного щастя, як чинить багато людей. А відтак — вони приречені. Адже без руху немає щастя. Рухайтесь! Просто так. Без цілі. Без суєти, розминайте “кісточки”. Щастя розпочинається з того, що Ви дозволяєте собі рухатися”. “Рухаючись, ми очищуємося й “знімаємо” затиски, долаємо страх” і розуміємося на чужих гріхах. Ми можемо керувати своїм здоров’ям і опановувати свої таланти. Ми набуваємо бажання грати у свої ігри, прагнення щастя і процвітання”. “Але ж рухайтеся, а не уявляйте рух. Пасивні й недовірливі вже програли. Погляньте на їхні фізіономії!”     5. БІЛЬ ЧИ ПИЛ? СТРАХ ПЕРЕД СОБОЮ            “Панове! Ви можете на мене ображатися, але скажу правду. Ви живете так, як заслуговуєте! І Ви такі, яким є Ваше життя. Якщо вісімдесят відсотків населення говорять про своє погане життя, значить, маємо: вісімдесят відсотків поганого народу. Ви  стверджуєте, що самі — хороші, а інші-гади псують вам існування? Чесно кажучи, не бачив жодного, хто б сказав про себе, що він поганий. Помиляються? А ви, особисто, хіба не переоцінюєте себе?… Напевно? Але усі про себе точно знають, що вони — позитивні. Не без гріха, але позитивні. Значить, і життя наше… Не може в хороших людей… Бач, ви знову-таки незгідні? Виходить, що люди не самі будують своє буття. А хто ж бо їм будує?.. А самі ви в Бога віруєте?.. Ви маєте думку? А чия це думка? А ви хто? … Ах, ви — особистість? В такім разі чому ви говорите “ми живемо”? “Ми” – це хто? Чому ви ховаєтеся за інших? І з якого греця ви вважаєте, що ви — оосбистість? Маю підозру вважати вас “неособистістю… саме тому, що ви верзете банальність, чекаєте на підтримку оточуючих, і тому, що ви тепер сперечаєтесь зі мною. Особистість самодостатня. Їй немає потреби доказувати, що вона — особистість… Індивідів – багато, а ось особистостей… Агов! Відгукнись! У натовпі взагалі особистостей немає. Натовп вигадали неособистості, щоби в ньому загубитися. Неособистість здатна загубитися у натовпі з однієї людини. А особистість сама по собі — ЛИЦЕ”. “Що може особистість? Не підлягати волі потоку. І тому вона отримує особливе задоволення від життя? А що може неособистість? Плисти в “течії”. І задоволення в неї буде ну зовсім, як у всіх. Особистість  вчиться, як їй бути собою, а неособистість — як їй бути “як у всіх”. У особистості — є все своє, а в неособистості навіть думки й тіло належить “МИ”. І жінка закріплена за неособистістю задля благополуччя “клітинки держави”. І невільно-конвертована валюта у середньостатистичному гамані — це є вираз суспільних відносин. Навіть каміння, що Ви за звичкою вивертаєте з бруківки по-пролетарському… Даремно ви його в мене жбурляєте. Я вам ще не все сказав”.  “Ми пройшли крізь такі довгі ігрові суперечки цілковито з практичною метою — підготуватися до прийняття ролі Процвітаючого Підприємця. Але можна безкінечно виказувати свої прагнення, ні на крок не наближаючись до мети. Нас привчили мріяти й нічого не здійснювати для досягнення мрії. Проте ми вже прийняли інакший спосіб діяння. Одначе, прийняти — значить грати. — Давайте, будьмо Процвітаючими Підприємцями! — закликаю я. — Давайте! Хіба хтось проти? — відповідаєте Ви. — Так — уперед! Ось тут ми й замислились. — Куди “вперед”? Як “вперед”? — питаєте Ви. — А хто “вперед”? — відповідаю я, повертаючись до себе самого. Розпочни грати з себе! А грати, значить, мати діло. Головне діло — робити себе…” “Робота над собою не в тім, щоби самопрограмуватися (“Халва! Халва! Халва!”),але в роботі над своїм особистісним болем. Цей біль — від осягнення своїх недосконалостей, але не на рівні недосяжного: “Ох, мав би я мільйон доларів та віллу на узбережжі!..”, але саме на рівні розуміння джерела безпідставності своїх мрій: “Що змушує мене втішатися безплідними ілюзіями” (аби забутися у своєму животінні), а не вести повнокровне існування?” Якщо Ви віднайдете у собі причину, й вона не викличе у Вас болю й непоборного бажання його позбутися, Вам слід копати глибше, оскільки Ви мусите знайти причину, що дозволяє покору животінню. А це — ваша трагедія. Трагедія не від безсилої люті, а через відсутність сил до життя. Який Ви підприємець, якщо вас не мучить жага самоутвердження? І не нуртує бажання опанувати себе, цілий світ у собі… Ви виправдовуєтеся? Значить, Ви не хочете! Немає виправдання Вашому животінню! Немає причин для самовтіхи! Миритися з животінням неприпустимо. Ви втікаєте від болю, ховаєтеся від відповдальності. Але хіба вже такий страшний біль порівняно з пустотою безликості? Що може бути страшніше за живого трупа? За автомата від соціуму? Ви незгідні? Ви ховаєтеся за слова? Ви вважаєте, що неособистість також живе? В такім разі ми  розмовляємо з Вами про різні речі. Для підприємця неособистісний стан дорівнює смерті. Ви пропонуєте інше, компромісне визначення особистості? В якому немає болю й безперервної самозміни, немає принципового протистояння соціуму. Це самообман. Ви згідні зі мною? Але згода і є діло. В якому Вашому ділі виражено Вашу згоду? Ви і без цього усе розумієте й робите вірно? Значить, Ви мене не чуєте. Ви закриті. Я звертаюся до Вашого особистісного болю. Якщо його немає, Ви — неособистість, і нам немає про що говорити. Він є, але не відгукується на мої звернення? Значить, ваш стан іще гірший. Недосконалість — у глибині Вашої підсвідомості. Вона закладена в дитинстві, спільно з програмами самообману й самопригноблення. Вам гряде тяжка праця над собою. Ви готові до неї? Вихід на відчуття особистісного болю потребує емоційного очищення. Очищення необхідне тому, що ми, як правило, зазнаємо неособистісний біль — біль колишніх кривд, прикрощів, зневіри, гіркоту від нездійсненого і потяг до неможливого. Цей біль часто надто сильний, але з ним неможливо працювати, оскільки для особистості такий біль — чужий. Його слід подолати й “зняти”, аби вийти на особистісний. Щоби позбутися неособистісного болю, вам треба увійти в стан, де його немає. Однак не забути про ті події та думки, котрі викликають цей біль, а змінити своє ставлення до них, до того, що породжує емоційну реакцію. Джерело цієї реакції знаходиться у Вас. Ви цей біль породжуєте, адже Ви собі дозволяєте такий стан. Дозволяєте, бо силкуєтеся зберегти стан неособистісного болю. Муки втішають Вас; бо інтимний мазохізм — зворотній бік нашого егоїзму. Егоїзм самовіддано любить себе. І мучить себе болем, тому що больове відчуття себе-любимого — найсильніше, а значить, найжаданніше. Збуджуючи біль у собі, егоїст прагне зберегти свій стан “захистити його від реалій дійсності, що змінюється. Думка про відмову від неособистісного болю викликає в егоїста тваринний страх. Страх самовідкриття — втрати себе. Егоїст придумує собі виправдання й закликає хвороби, аби ні за яку ціну не втратити отих коханих мук. (“Ой! Ні слова мені про нього!” — кокетує героїня на початку романса. І, відкинувши у запалі солодких тортур над самою собою кокетування, відчайдушно вимагає  протилежного: “Тож говоріть мені про нього!” наприкінці)”. “Соціум — не лише паразит особистості, але й смертельна хвороба людства. Особистість має потребу в більшій підтримці, аніж інвалід чи сирота, бо у хворому суспільстві рятувати необхідно здорових. Але рятувати, зрозуміло, не подачками. Соціум, у будь-якому прояві бореться проти особистості. Державна програма розвитку підприємництва й приватна елітарна школа — так само засоби придушення особистості, навіть якщо в них беруть участь самі зацікавлені особистості. Особистість не вкладається в жодні програми, фірми й інші соціальні форми. Вона існує у зміні самої себе, приймаючи ці форми як умови самостійного руху. Саме підприємництво для особистості-підприємця є соціумом, що нав’язує свої умови гри: конкуренцію, культуру ділових стосунків, систему цінностей. Ось чому навіть коли держава нарешті поступиться, надаючи підприємництву його природні ринкові сфери й дозволить розгорнутися інтелекту й духу нації, зміняться тільки лиш умови, але зовсім не принцип існування особистості й соціуму. І, важко собі уявити, формуванню професійної ринкової культури соціум буде сприяти тільки лиш з метою і в межах власного благополуччя. Особистісне підприємництво пов’язане лиш тільки з роботою над собою, чим би Ви не займалися. З себе слід розпочинати й собою слід закінчувати. І не робіть спроби робити це чужими руками й чужим коштом. Усю енергію для розвитку особистість бере із себе. Саме з нею можна працювати над зміною себе. Через цю енергію особистість взаємодіє з соціумом, тобто змінює його, реалізуючись. Займайтеся собою, не чекаючи, що Вам будуть створені для цього умови. Умови вже є — ті, які Ви маєте тут і зараз… У пізнанні себе не може бути ніякої розважливості й скромності. І жодних авторитетів вище за Ваше. Ви — хазяїн Всесвіту!” “Ми пізнаємо світ своєю роллю й своїм інтересом. Сторонній спостерігач нічого не спостерігає, бо спостерігати можна тільки себе, нехай навіть крізь дослідження блохи. Ви мусите шкірою відчувати свій порух”. “Передо всім, вам слід увійти в стан граничної (до руху) чесності з собою. За жодних обставин не пробуйте виправдовуватися. Це завжди програш. Нізащо не ображайтеся! Ви безцільно руйнуєте себе. Не зазнавайте почуття гордощів з жодного приводу. Амбіції — страшенне гальмо розвитку особистості. “Гордість — це є зупинка в розвитку особистості. Гордість — це відчуття, котре необхідно обслуговувати, а не роль, якій слід відповідати. У двобої перемагає той, хто не гордує зі свого результату, і, зрозуміло, не засмучується й не шукає реваншу. Тим більше, що реальна перемога — це перемога над собою-недосконалим”. “Перемога — це не результат, а стан, який для Процвітаючого Підприємця є основним. Стан переможної гри. А якщо це гра, якого ляду вивищуватися”. “І не вчіть жити, навіть якщо Ви шкільний вчитель. Кожен навчається сам, від народження. Грайте з ним, створюйте ситуації самоосвіти. Але рухайтеся! Гра особистості — активна. Помиляється той, хто нічого не робить. Він просто не живе. І нехай Ваше белькотіння висвітить усю Вашу недосконалість. Чудесно! Ви маєте, над чим працювати. Займіться собою врешті-решт! А Ви маєте справу, де Ви станетеся як особистість?”   2.1. У поруху — життя   “Для підприємця немає об’єктивних причин неуспіху й узагалі немає нічого об’єктивного, незалежного від нього. Він одноособово розпоряджається своєю справою. Він — єдина причина своїх невдач і “коваль свойого щастя”. Підприємця підводять не партнери, а він сам, довірившись ненадійній людині”. “Неособистість розглядає ризик, як неубієнного ворога. Вона вічно тлумиться про гарантії, тобто про передбачуваність і комфортність її неособистісного стану в чужій грі. Неособистість-гравець — це мазохіст, який гонить за гострими відчуттями. Його хвилює красивий програш. “Помирати — з музикою!” Будь-який підприємець ризикує, адже він — гравець. Але для підприємця-неособистості ризик — виробнича необхідність, а для особистості  ризик — є рівень ігрового контакту з соціумом. Величина ризику — це є обраний особистістю баланс між бажаним результатом і зусиллями щодо його досягнення. Головне, щоб ризик відобразив наш свідомий вибір. Ризик збуджує інтерес і є джерелом енергії, яку ми запускаємо в дію. Саме ігровий апарат, а не утилітарна потреба (їсти, спати, прикрити тіло) рухає справу”.          “Самовизначення підприємця не зводиться до питання “Що робити?” Для нього у принципі немає цього питання. Не мучте себе!          Діло (справа) — це є форма, у якій втілюється рух підприємця, але аж ніяк не зміст його стану. Досвід показує, що підприємцеві практично все рівно, що робити. Головне — стан. Ось чому питання для нього звучить: “У віщо грати?”, якщо, певна річ, підприємець є в стані його поставити”.          “Творча особистість, якщо вона дійсно засмучена від захворювання, радше виступить Автором та Генеральним Виконавцем “Програми поліпшення власного здоров’я”. І ця велика гра аж ніяк не зводиться до “роблення”, оскільки головною точкою уваги є реальний стан. Видужування — це є перехід від хворого стану до здоров’я. Усе інше — це засоби гри”.          “… підприємництво — не форма, а спосіб гри, тобто треба бути підприємцем, а не копіювати його обрис та поведінку.          Чому б Вам не зіграти роль не безпомічного новачка, а творця своєї долі? Адже Ваша роль мусить реалізувати Ваш стан у відповідності з Вашим інтересом”.          “Особистість робить те, що їй цікаво”.          “Особистісна роль — це система правил поведінки, способів руху й світосприйняття у реалізації стану”. “А щосекундна перемога потрібна лише неробі. Йому нічого втрачати, окрім відчуття комфорту. Але немає що й здобувати. Нероби не має свого “місця під сонцем”. Його взагалі немає як особистості. Майнув, урвав шматок — і знову розчинився. Підприємець — стратег. Його перемога часом невидима для оточуючих, адже процвітання аж ніяк не зводиться до виграних поєдинків. Його мета: процвітати у своїй справі. Діло — це шматочок підкореного соціуму, підвладний Вам струмочок потоку. Тут на Вас звалюється інший вид соціальної агресії. Соціуму не до Ваших думок, емоцій. Він прагне привласнити Ваш “струмочок”. Часом Ви навіть не можете розгледіти різницю між ним та агресією, скерованою безпосередньо на Ваше “Я-соціумне”. Той самий розлючений натиск, ті ж самі удари по больових точках. Але, якщо Ви спробуєте протистояти, то відчуєте різницю. Супроти Вас — Система. Вашій програмі “Діло” протистоїть соціумна програма “Антиділо”, котре може існувати і як простий “негатив” Вашої програми, якщо Ви для нього доволі сумирні, і — німий “зловісний зговір мафії”, якщо Ви зачепили підгрунтя. Ваша роль — це точка, на яку Ви викликаєте енергію соціуму, щоб оволодіти нею для Вашого діла. Важливо, щоби було визначено предметну сферу “роблення”, де Ви здатні грати. Якщо цю сферу обираєте Ви самі, то тим самим Ви нав’язуєте й кордони розгортання “Антиділа” і знаєте закони, за якими ця програма діє проти Вас. Ви можете керувати енергією соціуму, маніпулюючи своєю роллю. Стан процвітання вимірюється не розміром і якістю благ, а способом життя, життєвими програмами й способами вирішення ситуацій. Усе це набувається в роботі над собою й не отримується зовні. Скільки багатіїв стають рабами свого капіталу! Скільки гурманів обслуговують свої захцянки! Скільки вождів денно й нощно  пильнують свою владу!” “По суті, поведінка — це правила позування, а роль — принцип позування. Кінець-кінцем, саме поза керує нашим енергетичним станом”. “Наші уявлення про процвітання пов’язані зі свобідним вибором місця проживання й виду діяльності, а також з відсутністю проблем виживання й можливістю необмеженого духовного руху”. “… гравцеві долі треба грати зі вподобаннями”. “Емоції особистості мусять скеровуватися на збереження енергетичного простору, оскільки саме в ньому вони й існують”. “Відсутність проблем виживання — це коли особистість не має устремлінь, неадекватних її розвитку. Проблеми виживання пов’язані зі збереженням стану, в той час, коли особистісний стан — це є постійне змінювання. Саме поняття “збереження” означає невиникнення особистісного стану. Ось чому борець за виживання принципово нездатен бути особистістю. А скільки аналогічних проблем нам пробують нав’язати!” “Ви товкмачите своє: “Я повинен! Повинен! Мушу!” О, леле! Та у Вас — комплекс повинності! Як особистість Ви нікому нічого не винні. Займайтеся собою заради себе. Прагніть щастя —і світ стане щасливішим!” “Рухайтеся — і Вас ніхто не наздожене! Займайтеся собою в русі. Не шукайте спокою — і він сам прийде”. “Зніміть свої зитиски. Світ такий, який він є. А Ваш розлад, образи й обурення — дефекти Вашого виховання й світосприйняття”. “Помстіться! Розплата за помсту перевершує найсміливіші очікування”. “Жаль — це найкраще виправдання ліні й безсилля і майже завжди — форма неучасті”. “Уникайте мурдагельства на рівнім місці. Без діла руху не буде. Не розтринькуйте емоції! Вони знадобляться вам для своєї гри”. “Біль — це є бажання подолати свою недосконалість, реалізуючи себе”. “Особистість існує лише в польоті”. “Гравець має грати ситуацію. Його стратегія і тактика втілюються саме в ній і скеровані на її розв’язання. Гра — це імпровізація, що використовує напрацьовані схеми й навички, а не схема з елементами випадковостей. “Особистість у грі реалізує свої установки, котрі можуть звести її в ігрову програму: 1 —  “Я — ціль, суть, начало й кінець усіх своїх прагнень та їх рушійна сила”. Увесь реальний світ є світом граючої особистості, і все в ньому підлягає грі. 2 —  “Я сам собі — Вчитель, Творець,  Менеджер, Хазяїн”. Звідси випливає все-могутність і самодостатність особистості як гравця долі. 3 —  “Я — соціально активний, адекватний і спроможний”. Це є головним підгрунтям ігрової професійної особистості”.   “Набувайте все своєю ретельністю, своїм особистісним болем. Для особистості немає нічого дорожчого за особистісний біль і нічого більш жаданного, аніж особистісна смерть. Смерть — це найвища точка удосконалення, точка долі, запорука наступного народження. Особистісний стан — це єдина ставка у грі. Процвітаючий підприємець не відштовхує паразитуючий соціум, але ставиться до нього як до паразита — з любов’ю й порозумінням, проте без шанування й надії не чудесне просвітління соціумної свідомості. Свобода від ілюзій та міфів — це є опора спроможності підприємця та істинний вихователь волі. Тож озирнись навколо себе, Процвітаючий Підприємцю! Хіба ти бачиш хоча б один доброзичливий погляд? Хіба знайдеш ти підтримку й розуміння свого особистісного інтересу? Хіба знайдеться для тебе тут затишненький притулок? Ти ж ніби степовий орел, — самодостатньо-самітній, ситий своєю свободою хазяїн видимого простору. Ти потрібен собі. І це головне. Адже неособистість не потрібна нікому. Тож бо грай! Твій політ — це не безплідне горде шниряння в небесах, але твоя єдина форма життя”. “І коли турботи про виживання опановують нашу увагу, нічого думати про процвітання. Ми лише  відволікаємо свій сумний фінал. Утилітарні читання мають вирішуватися в робочому порядку. Саме за такої настанови можна займатися собою, оскільки наше тіло, почуття й думки — такі самі умови нашого існування, як світло, тепло, побутове оточення. Якщо ми беремося підлаштовувати наш побут під наші думки про тілесне благополуччя, тим самим ми включаємося в чужі ігри, ні на йоту не корисніші для особистості, аніж служіння партійним інтересам: від утопічних — всезагальна рівність усіх чакр — до егоїстичних — пріоритет духовних цінностей. Страшенний ворог підприємця суєта, котра вбиває особистісний стан неможливістю в ній реалізуватися. Нам пропонують відповідати певному набору ділових функцій, що перетворюють людину в автомат, який вдало називається “Бізнесменом”, тобто “Ділолюдиною”. Як частку “суб’єктивного фактора” нам полишають тільки захопленість працею — “роботоголізм”, котрий є не тільки чужою грою, але й психічним захворюванням. Живу енергетичну оболонку замінено тут на схеми поведінки”. Чужі ігри закладаються в нас із народження всією історією нашого соціального існування й тисячолітньою культурою цивілізації: від мовних зворотів — до меблів та кухонного начиння. Цивілізована людина знає з пеленок, що у кожній ситуації (запізнився поїзд, підгорів омлет, вибухнула АЕС) є той, хто за неї відповідає, і цього відповідального можна у принципі знайти й навіть спитати з нього за безладдя. Підприємцю не треба шукати відповідального, оскільки він сам ним і є. Перекласти на іншого відповідальність для нього є неймовірно. Коли підприємець не споруджує проміж себе й соціумом захисних оболонок, він не тільки зберігає свою повну адеватність та здатність до розвитку, але й підкоряє собі увесь контактуючий з ним соціум, створюючи сприятливе середовище безпосередньо у ворожому оточенні. Просто він руйнує агресивні соціумні програми й змушує соціум працювати на нього. Безпосередній контакт змушує підприємця бути максимльно чесним та щиросердним, під загрозою неминучої розплати. Ось чому підприємцю невигідно ховатися від себе, уникати взаємодії з особистісним болем. Підприємець повинен самотужки виправляти свої помилки, очищатися від неособистісних програм, змінювати свій розум, дух і тіло. Ми ж, зрозуміло, знаємо, що хворого лікує не лікар, а сам хворий, з допомогою лікара. Але чому ми сваримо лікара за те, що погано одужуємо? А лікар натомість сварить нас, що ми не слухаємо його порад… Лікар зовсім не зобов’язаний нас вилікувати. Тільки лише — лікувати! Та й платять йому не за результат, а за увагу, що він її приділяє. Ми зовсім не зобов’язані його слухатися! “Моє здоров’я? Що хочу, те з ним і роблю!” Хіба ні? Підходячи адекватно до свого одужання, ми дійсно відчуваємо тягар відповідальності за себе-любимого. Процвітаючий підприємець не боїться за своє здоров’я, оскільки він сам ним постійно займається, причім не абстрактно, а в руслі досягнення особистісних цілей. Особистість є господарем свого внутрішнього світу і повновладно розпоряджається своїм духовним та інтелектуальним розвитком. Це обумовлює ставлення до “набігів” соціума на її внутрішній простір. Зазвичай такі “набіги” відбуваються у вигляді порад, непроханих думок про, а інколи й агресивних форм: вимог, прохань, пророцтв, мольби, погроз. Мільйон способів нав’язати чужу гру! Часто — за принципом “від зворотнього”, викликаючи наш активний спротив, залучаючи у вир “розбірок”, “боїв”, образ. Особистісний стан подолано — соціум святкує перемогу. Кращий спосіб битви з такою агресією — уникати поєдинка. Залишаючись наодинці зі своєю нерозтраченою енергією, соціум буде змушений проковтнути її сам. А там, дивись, наступний напад буде більш вишуканим, а значить, і в особистості з’явиться зайвий привід до удосконалення. А надто агресивні щодо особистості Старші Товариші, ті, кому чомусь хочеться “відкрити їй очі”, “наставити на шлях”, “навчити”, “допомогти”. “Хочу, аби ти зрозумів…” Я готовий  повірити, що це є щирі намагання Старших Товаришів. Як правило, це наші рідні, друзі, колеги. Вони дійсно таким чином пояснюють собі причини своєї агресії. Але особистість не навчається “в лоба” (“по-чорному”). Вона сприймає лиш те, що пережила, присвоює. Не треба боятися відмовити! Ухиляючись від агресії, Ви можете не виходити з контакту. Важливо зрозуміти, що вчителем для нас стає той, кому ми самі дали роль нашого вчителя. А навчати нас можна лише тому, чому ми самі навчаємося. І навіть найвищий гуру не перевершить авторитетом нас самих. Особистість постійно творить себе, змінюючись цілком, проходячи крізь смерть й відродження. Стани, які досягаються на цьому шляху, — це є найвищі відкриття й одкровення. Більшого дива не сотворить для нас ніхто. Таким чином особистісна поведінка Процвітаючого Підприємця завжди є власна гра. Ось чому його процвітання — це не випадкова гра сил, а спосіб і стратегія життя й удача — неминучий момент самореалізації особистості”. Ви можете вийти з чужої гри у будь-який момент, якщо відчуваєте зацікавленість до власного поруху. Звісно, соціум жорстоко відомстить особистості за вихід з такої гри, але не більш жорстоко, аніж особистість мститься собі, зраджуючи себе. Вихід з чужої гри — це так само гра, що вимагає фаховості. Провідний технологічний прийом тут такий: “Гру соціуму вбиває ініціатива, що доводить до досконалості суїцидне підгрунтя соціумної гри”, тобто ліквідуючи будь-які натяки на особистісні і навіть особисті інтереси. Ви доводите до досконалості соціумний “біг по колу”, й божевільні швидкості стрімко руйнують гру. В нашій країні з сильним тоталітарним підгрунтям подібне витворяють скрізь. Це називається грою в Старанного Дурня. Але ж він — не дурень. Він просто прямолінійно сприйняв умови гри й так само прямолінійно довів гру до її власного абсурду й самознищення. Цей принцип є конкретним втіленням підмурівка айкідо. “Не протиставляти себе силі супротивника, а рухатися їй услід, доводячи її до критичного стану, а потім підряджати рух свойому інтересові” та “Реалізувати свій стан в реальному контакті”. “… неетичність вчинків особистості — це є спекулятивне тлумачення їх соціумом (чиї програми руйнуються), що він з себе удає єдиного законодавця правил гри. Етика — це такий самий елемент гри, як і всі інші сфери й предмети контакта. Обігруйте етику, але не довіряйтеся їй сліпо. Ваша порядність тут ні до чого”. “Гравець реалізується в русі. Найстратегічніші цілі служать єдиному жесту. А відтак: “миттєвостей в думках не зневажай!” Взагалі не думай, якщо не граєш. Це будуть думки Зниділої Неособистості: брехливі й убогі, як її поза. Ви встаєте у позу Процвітаючого Підприємця для себе, а не для демонстрації оточенню. Поза не фіксується соціумом. Спостерігаються тільки результати контакта. Ви відчуваєте себе Процвітаючим Підприємцем, в той час як Ваша дружина схильна бачити Вас Бездоганним Чоловіком, а партнер — Удатним Малим. Тому що Вам потрібна ігрова особистісна роль, а соціум цікавить, чи Ви є Переможцем і чи можна Вас втягнути в чужі ігри. На відміну від соціальної зовнішності, реальний портрет особистості — це спосіб поведінки, в якому поєднуються: наша роль — підходи й принципи гри — правила й програми — ігрові пози (прийоми) — стереотипи ігрової поведінки. Спостерігаючи свій реальний портрет, ми бачимо свою гру”. “Зміст руху підлягає формі руху. Він виростає з форми й наповнює її собою. Форма — первинна, зміст — вторинний”. “Вивчення рідної мови розпочинається з того, що дитина “потрапляє” своїм белькотінням в мовний ритм оточення. При влучанні виникає резонанс і відчуття енергетичного комфорту. “Мене сприймають! Я звучу так само! Зі мною спілкуються!” Потім дитина прагне потрапити в тонші порухи, оскільки її взаємодія зі світом стає все комфортнішою. На спілкування словами вона витрачає набагато менше енергії, аби досягти мети (їжі, уваги, співчуття), аніж на спілкування сигналами (плачем, криком). Осмисленість (змістовність) рухів досягається, звичайно, у процесі гри, через оволодіння енергетично зручними формами руху. Й отак усюди: форма руху породжує його зміст”. “Ваша адекватність та спроможність як гравця долі розпочинається з артистизму, уміння “гримасити” — виконувати прості фізичні рухи. Для цього вам знадобиться і напрацювання навичок гри, й формування особистісних якостей, і підтримка відповідного фізичного стану тіла, емоцій, мислення та волі”. “В нас на черзі — Протиснута Канапа. Допоки Ви лежите на її просілих пружинах і Ваше тіло “приріднило” її кути й ритвини, а очам не боляче оглядати шпарки в оббивці з соломою, що стирчить, ситуація може видатися Вам зовсім непоганою і навіть до певної міри затишною”. “Ми не можемо рухатися в уявленні, поза контактом із соціумом. Тільки соціум дає нам можливість відчути своє процвітання. А якщо соціум?.. Так-так!  Ви цілком вірно припустили. Відчуття процвітання — це особистісний біль!” “… особистісний біль — це є найблаженніше, що може відчувати особистість. Відкиньте застереження! Вам боляче від самого слова “біль”. А біль — це найгостріше й найбільш концентроване відчуття життя. Нас руйнує неособистісний біль — біль дисгармонії, неприродньості, безпомічності. Натомість особистісний біль дозволяє бачити свій рух як рух цілого, без внутрішніх затисків та перекосів. Я відчуваю внутрішній біль, я працюю з ним — значить, я процвітаю. Я володію найвищими можливостями, які можна собі уявити, правом вибору життя і смерті, місця проживання й роду занять, бути для себе усім, грати у свої ігри, мати свою справу. Спробуйте відчути цей стан, але не через уявлення, а у грі, в реальному контакті з соціумом — і Ви отримаєте больове відчуття свого процвітання”. “Особистості потрібні гроші”. “Якщо Ви маєте соціально спроможну особистісну роль и Ваша власна справа, у якій Ви цю роль втілюєте, то і гроші… Чи такої справи немає? Зізнайтеся! Слід піклуватися про справу, а не про гроші. Гроші поза справою не гріють кишені, а пропікають дірки в голові підприємця. Що ж стосується грошей для справи, то й тут питання не зводиться до процвітання. Соціальна адекватність якраз і полягає в тому, що грошей саме вистачає для справи, бо справа реалізує наявний стан. Словом, до відчуття процвітання не належить приємна важкість в кишені. Швидше, навпаки. Наявність у відчуттях грошових “запахів” породжує підозру у нашій особистісній не спроможності. І хоча болю тут є скільки завгодно, але самого найнеособистіснішого. І жодного процвітання! Між іншим, це не значить, що ми не будемо звертатися до питання про гроші. Але воно має зайняти своє природнє місце в іграх Процвітаючого Підприємця”. “Грайте! Кожен Ваш порух породжує у Вас відчуття власної пишноти й все-могутності. “Я — чудовий! Хіба не так?” “Для живої практики вітчизняного підприємництва нездалі ні “західні” моделі цивілізованого ринку, ні “далекосхідні” з їхніми феодальними нормами. У нас складається своя модель підприємництва, котра спирається не на розвинену систему виробничо-економічних стосунків (де кожен прагне зайняти свою “нішу” процвітання), а на персональну самодостатність підприємця, який здатен виконувати діло від початку до кінця й нести за нього повну відповідальність. Словом, “недомашні заготовки” нам не підходять. Не діє й логіка “здорового глузду”, в часи краху устоїв. Чий “здоровий глузд”, коли усі хворі? Не надто придатна й передача особистого досвіду, оскільки досвід, як правило, негативний. Адже працювати за принципом “Не роби так!” не можна. А як робити? Як навчитися підприємництву, коли немає вчителів? Відповідь відома. Стати самому собі вчителем… Ось чому вчитися підприємництву це є рівноцінно оволодінню наукою й мистецтвом самотворчості”. “Самотворення — це формування свого внутрішнього Всесвіту через оволодіння й підкорення собі зовнішнього світу. Ви рухаєтеся до досконалості, змінюючи взаємостосунки з цим світом. А основні Ваші інструменти — задоволення й радість польоту”. “Особистісна професіоналізація самоосвіти — це найзручніший шлях навчання”. “В чому полягає самотворення особистості? Передо всім, Ви щомиті досягаєте неможливого досі, а не відігруєте ситуації завченим порухом. Ви не повторюєтеся, оскільки безперервно розвиваєтеся. Кожен наступний “Я” досконаліший попереднього як гравець”. “Легка перемога — програш. Ви не скористалися шансом, щоб змінити себе, й не знайшли можливість розвинути себе у грі. Ви не зіграли свою роль. Адже перемога полягає у зміні Вашого стану. Гра мусить стати тоншою й детальнішою, а Ваші цілі — більш вишуканими. Уникайте простих рішень! Відсутність особистісного болю може бути для Вас неприємною й викликати дискомфорт. Не втрачайте це відчуття, бо Ви губите процвітання”. “Професійні гравці прагнуть дати “фору” слабуну, аби не грати сяк-так. Але у вас і так немає захисної оболонки, Ви не відповідаєте ударом на удар, не уникаєте контакту, не відчуваєте щодо супротивника недобрих почуттів і навіть прихильні до нього. Про які ще поступки може йти мова? А соціуму необхідна додаткова енергія для атаки на Вас і стрімкіша реакція на Вашу гру. То ж чому не дати, коли просять?” “Вам потрібна переможна гра. Чим “тоншою” вона буде, тим більш значним постане Ваше внутрішнє просування. Ви стаєте все більш адекватними природньому руху і ніби розчиняєтеся в ньому. Насправді ж Ви підкоряєте собі рух соціуму на тоншому рівні. І зовні це майже непомітно”. “Ви народжуєте світ своєю грою. І тому Ваш світ такий, якою є Ваша гра, яким гравцем є Ви. Усе добро і зло цього світу — Ваші власні якості. Його благополуччя й непривітність — так само Ваші”. “Тепер Ви зрозуміли, чому мені так весело? Воістину веселий той, хто нічого не має. Ні служби, ні місії, ні нудотних турбот, ні сердечних вподобань. Немає навіть скількись пристойної платні. Все є гра! Гра, де Всесвіт підкорено жесту, де розщеплене “Я” займається тільки собою, де не потрібні слова, не треба думати. “Я сміюся — й весь світ  радіє зі мною. Радуйтеся й Ви! “Проблеми не вирішують — від них йдуть у інший особистісний стан, де їх немає! “Куди ми подінемося від боргів та дітей? Тих, що ми їх вже наплодили… Я закликаю піти не від годівлі, а від проблем з приводу годівлі. У сонця немає проблем з приводу сяйва. Воно світить. Так само й у Процвітаючого Підприємця немає проблем з приводу процвітання. Він процвітає. Це його спосіб життя. він має думки й почуття Процвітаючого Підприємця. І навіть його здоров’я і благополуччя”. “Руйнування Вашої енергетичної оболонки відбувається двома способами. Або на Вас скеровують Вулкан найгрубішої та жорстокої енергії: скандали, погрози, докори, шантаж, обман, хамство, спілкування на “підвищених тонах”, фізична агресія та інші репресії, — з метою придушити, підпорядкувати, ввести у стан депресії. Або за принципом Чорної Діри з Вас починають витягувати Вашу агресію: образу, досаду, страхи, розлад, співчуття, співучасть, переживання, емоційні сплески, зворотнє хамство, участь у бійці”. “Але пам’ятайте, якщо на Вас виплескується агресія, Ви її заслужили! Не потрібна Вам воля і для “творчих” ігор. Не пробуйте подолати “систему!” Вона майже напевне виявиться сильнішою й “зітре вас у порох”. Якщо ж Ви зламаєте “систему”, то самі ненароком перетворитеся в “дракона”. Воля Процвітаючого підприємця полягає не у впертості й наполегливості, а в недопущеності насильства й несамодостатності, в неприйнятті чужої гри і у здатності не виходити з ролі, у вмінні сумирно працювати з особистісним болем та у копіткому емоційному очищенні. Словом, особистісна воля — це гра. Ви вловлюєте природні потоки свого руху й “знімаєте” чи обходите усі перепони, що заважають Вашому стрімкому “плину”. “Чому так рідко зустрічається правдиво розумна людина? Вірніше, не зустрічається взагалі… Та тому, що розум — є самодостатнім. Йому ні до чого муляти очі. Мудрагельствують лише дурні. Але все ж дурні, які прагнуть уславитися розумними. Гра у Великого потрібна не великому, а малому, який прагне стати великим. Ця личина часто-густо допомагає йому захопити “місце під сонцем” відповідної якості й розміру. Ви вільні обирати будь-яку зручну для гри личину. Але не силкуйтеся грати. Особистість! Це личина явно неособистісної гри, брехливої і хибної. Головна неприємність для дурня, який прагне грати Розумного, полягає в тому, що істинним розумом неможливо гордитися. По-перше, тому що розумом гордяться лише дурні, тобто ті, хто його не мають. А по-друге, уважно прочитайте “по-перше” й замисліться, а чи до такого процвітання прагнуть Ваші почуття, думки й душа? А можливо, Ви узагалі не знаєте, до якого процвітання прагнуть Ваші почуття, думки й душа? А можливо, Ви узагалі не знаєте, до якого процвітання прагнете? І чи до процвітання взагалі? І чи це є устремління? — Так, саме у цім моїм ділі я відігрую роль Процвітаючого Підприємця і усі мої емоції є емоціями особистості, яка має це діло”. Особистісне діло є тим більш серйозним і успішним, чим тонше й повніше воно підпорядковане ігровому руху емоцій. Знайдіть собі таке діло, і у вас насправді не буде проблем, а лише розум і процвітання”. “Гроші лежать у Вашій шухляді”… ©2005 Александр Нагорный: Перевод с русского языка на украинский ©2005 Олександр Нагорний: Переклад з російської мови на українську  

ментальне айкідо, процвітаюча особистість, підприємець, ринок, ментальність, гра, доля, самодостатність, психологічні основи, соціум, неповноцінність, страх, емоційне очищення

Олександр Нагорний
Смоловик А. В..

Відгуки